^Back To Top

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Art

Video

Blog

about us and our projects

We are glad to see you!

Get Adobe Flash player

Календарь

« Август 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Авторизация

Последние комментарии

Понедельник, 18 января 2016 11:59

Іван Марчук: «Мої картини дають можливість забути про те, що відбувається в Україні»

Автор
Оцените материал
(0 голосов)

Іван Марчук − один із найвідоміших українських художників у світі: ще в 2007 році британська газета The Telegraph включила живописця в список «100 геніїв сучасності», − живе і працює в Києві. Щоправда, майстер, який за півстоліття творчості змінив кілька разів манеру живопису і придумав власний унікальний абстрактний стиль «плентанізм», нові роботи показує нечасто, пише Forbes Україна.

 

Іван Марчук / Фото: Олександр Козаченко для «Forbes Україна»

Іван Марчук / Фото: Олександр Козаченко для «Forbes Україна»

Одна з рідкісних можливостей побачити полотна Марчука − виставка «Несподіваний Марчук» у галереї Triptych: Global Arts Workshop. Власниця галереї Мирослава Хартмонд обіцяє, що експозиція триватиме до кінця 2016 року, потроху змінюючи твори. Хартмонд − науковий співробітник Оксфордського університету, в Києві вона досліджує питання культурної дипломатії. Крім того, вона має найбільшу в світі колекцію робіт Марчука − понад 200 полотен. «У рамках проекту MARCHUK SUBITUS («Несподіваний Марчук») я хочу представити Марчука як майстра абстрактного експресіонізму. Власне, таким його знають на Заході: динамічним, поліхромним майстром, що поєднує свободу і велич форм», − каже Мирослава. Для виставки вона вибрала абстрактні роботи, створені Марчуком після його повернення в Україну з еміграції − в 1989-2001 роках він жив в Австралії, США й Канаді.

Мирослава Хартмонд / Фото: Олександр Козаченко для «Forbes Україна»

Мирослава Хартмонд / Фото: Олександр Козаченко для «Forbes Україна»

Forbes зустрівся з 79-річним Іваном Марчуком у майстерні художника, розташованій у мансарді в центрі старого Києва, і дізнався про те, як формувався нинішній стиль живописця, над чим живий класик українського мистецтва працює зараз і що думає про події у країні.

− Як ви прийшли до абстракції?

− Ще в інституті я сказав, що не хочу бути нормальним художником. Мої професори почали «ламати мене через коліно» через те, що я зійшов з шляху соцреалізму. Потім два роки я мучився, щоб у мені щось нестандартне проросло. Я не хотів і не міг бути, як усі.

В інституті найскладнішим предметом для мене була композиція. До цього я думав, що художник − це той, хто змальовує все, що бачить. Відчувши творчу свободу і почавши малювати, я намагався знайти спосіб висловити намальоване. Так з’явився «Голос моєї душі» − фігуративні речі, що виражали мою філософію. І «Голос моєї душі» став нагадувати стовбур дерева. Дерево росте − і пускає гілочки. Так і мені стало мало вже зробленого, і в мене пішла перша гілочка − пейзаж. Я знайшов цю пекельну техніку для пейзажу. Так, як я, ніхто не робив.

Друга гілочка була про барви, кольори. Реальні, нереальні, сюрреалістічні. Потім з’явилася серія «Різнобарвні прелюдії». Гармонії кольору і форми, дуже музичні. Потім пішов «Портрет», гіперреалістичне зображення. Але з часом портрети стали мені нецікавими. Хоча люди мені дуже цікаві, але я відчував, що хочу більше фантазувати.

Наступним жанром став «Натюрморт». Це було вже під час мого життя в Америці. Пейзажів там я не писав − вважаю, що пейзажі створювати можна лише в Україні. Є у мене така картина − покинута хата. Тема спорожнілого гнізда взагалі мене переслідує. На картині − облуплена хата із забитими вікнами. Коли ця картина виставляється, завжди біля неї плачуть. І в Україні, і в Німеччині. Чим я беру людей? 90% людей, які живуть у Києві, народилися в таких хатах.

І вже тільки наступним етапом стали роботи «Дев’ятий Марчук» − із серії, яку можна побачити в галереї у Мирослави Хартмонд.

Іван Марчук / Фото: Олександр Козаченко для «Forbes Україна»

Іван Марчук / Фото: Олександр Козаченко для «Forbes Україна»

− З якими напрямками в світовому мистецтві ви могли б порівняти свою техніку?

− Порівнювати можна, але такого стилю немає ні в кого у світі. Ці картини ні на що не схожі й цікаві своїм техніцизмом. Так не придумаєш спеціально, так просто повинно бути. Імпровізація в живописі має бути такою, як нескінченна імпровізація в джазі. Я постійно імпровізую. Це картини з циклу «Виходять мрії з берегів» − дуже абстрактні, експресивні. Неповторні. Хвиля повинна вирувати в кожній роботі.

− Чи можна навчитися розуміти мистецтво?

− Люди не звикли думати. А для моїх картин, та й для мистецтва в цілому, потрібно задіяти більше свідомості, дивитися, думати… Чим більше загадок дає мистецтво, тим сильніше людина переживає − і нервує. Але переживає в позитивному сенсі.

Студенти запитували в мене, як досягти успіху в мистецтві. Я сказав: візьміть календар − і ліквідуйте весь червоний колір. Живіть за чорним календарем. Я за ним живу все життя, вихідних у мене немає, я одержимий.

− Хто з українських художників для вас − натхнення?

− Першим я називаю Любомира Медведя зі Львова. У Києві були Борис Плаксій та Феодосій Тетянич. Олександр Дубовик. Назвати можу мало кого. У контемпорарі художників багато піжонства. Вони дозволяють собі ганчіркою намалювати і сказати, що це картина.

− Над чим ви працюєте зараз?

− Кілька років я пишу картини з циклу «Погляд у безмежність». З них теж не можна побачити чи зрозуміти, як це намальовано. В них − нескінченність, вони виходять за рамки простору. Мене запитують, як я це роблю. Де я міг побачити це? Я відповідаю, що піднявся дуже-дуже високо і пробив головою небо. І там я побачив чудеса. Кілька разів я виставляв ці картини окремо, а потім мене осінило − це ж один стиль! І в галереї «Мистецька збірка» на вулиці Терещенківській я обробив усі стіни, як панелями, цими картинами. Дивишся − і ніби інший світ. Це − найцікавіше.

− Ви багато подорожували, жили в Австралії, США, Канаді. Як ви зараз відчуваєте Україну? Що відбувається з країною?

− Україна йде в нікуди. Ніяких змін. Над країною висить атмосфера ненависті, зла, і найстрашніше − заздрості. І люди дихають цим, і подивіться, що відбувається з людьми. Хіба наші люди були колись такими жорстокими? Люди зробили дві революції − і що ті дали? Всі, хто живуть тут, діляться на людей і чиновників. Це як вода й олія, вони не змішуються. Вони ніколи не будуть робити добро один одному. То від чого ж люди будуть ставати кращими?

− Від мистецтва, від ваших картин?

− Мої картини нікого не роблять краще. Вони дають можливість на якийсь час забути те, що відбувається в Україні.

Прочитано 1150 раз
Fia

 Hi my friend!!

 

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Блог

« Июнь 2021 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30        

Breadcrumbs